Якийсь день року, я тихонько шарюся по одній з темних вуличок нашого міста, ловлючи світлові виблиски по межі будинків. Точно знаю, що пошук найкращих закладок ще не закінчився. Я завжди в пошуках нових сенсацій, нових шляхів пізнання самого себе. Псилоцибинові гриби - це мій новий відкриття, нова можливість відправитися у подорож світами за вихідними.
Я вирішив спробувати цей "тrip" одного вечора, коли клуби нашого міста були наповнені енергією і безудержними імпульсами молодого покоління. Знайшов надійного постачальника і отримав свою закладку. Я бачив, як вони їх вирощували, збирали та продавали. Ці гриби - це справжній шедевр наркотичної галузі, готовий вибурхати в танцполі, надавати крилатості нашим ніжкам і допомагати відкривати незвичайні простори у свідомості.
Не можу втриматися, щоб не подзарядитися надихом, я ботаю, відчуваючи, як спадає мисливська симболіка од реалій дня, вставляю струну у свою вену. Вся реальність зникає, і я опиняюся в іншому світі - світі зелених та фіолетових візерунків, світі, який створений лише для нас, наркоманів, які знають, як відчувати кожну ноту танцювальної музики і проходити крізь межі звичайного.
Приходжу у клуб, де діє таємне правило "все можна". Всі неправильно одягнені, всі високі, всі плющит від наркотиків. Я поступово починаю розповідати про свій досвід з псилоцибіном, про те, як він повернув мене в інший рівень свідомості, про те, як він змінив моє сприйняття музики та руху.
Теофедрин, героїн, плющит зі мною, співпереживай моєму переживанню, знай, що я ціную кожен момент життя.
Танцюю, ніби ніколи не танцював. Тіло рухається в полі розмаїття кольорів і форм. Закладка працює на повну, я бачу, як розтварайуться звукові хвилі навколо мене. Його важко описати словами, це потрібно відчути.
На головній сцені спалахує світло, а музика набирає обертів. Мої друзі піднімаються на сцену. Це момент, коли весь світ знімається. Ми разом творимо найбожественніший танець, злиття душі і руху. Нам нічого не страшно, ми ще ніколи не були такими щасливими.
Поза нами все зупиняється, а ми, в нашому внутрішньому світі, продовжуємо подорож, намагаючись досягти нових висот. Ми бачимо форми, кольори, звуки, які раніше ніколи не сприймали. Це відчуття бути одним з усім навколо таке неперевершене, що хочеться затримати час.
Коли подорож закінчується, я залишаюся з хвилюванням та прагненням поділитися своїм досвідом з усіма навколо. Я бачу, як кожен реагує на мої слова, на мої оповіді про гриби, танці та найдивовижніші моменти життя.
| Разом ми створюємо світ безмежного щастя та свободи, світ, де кожен може бути самим собою і відчувати себе одним з усіма. |
Так, мої браття і сестри, плином часу я переконався, що псилоцибінові гриби - це не просто наркотик, це джерело натхнення, джерело енергії, джерело втілення нашої найсміливішої фантазії. Це історія про те, як я змінив своє життя, як знайшов відповіді на питання, які мені раніше були недосяжні.
Бошечка наступного ранку, коли я прокидаюся від плющу, нагадує мені про те, що кожен день може бути новим початком і новою можливістю зануритися в світ музики та вибухів танцполу. Отже, розповідайте свої історії, відкривайте нові простори свідомості та бережіть кожну мить свого псилоцибінового шаленства!
Ей че, чуваки! Так держитесь за березки и готовьтесь к поездке в мой мозг, эх!
Все началось, когда мой лучший чечик, Серега, притащил мне этот атом! Точнее, дистиллят ТГК – это такая химия, что аж мурашки по коже, понимаете? Как только он мне показал эту штуку, я понял, что нашел новое увлечение. Кто бы мог подумать, что я стану наркоманом? Но оно того стоило, чуваки!
Понятное дело, что родители ничего не знали, а в школе такие вещи просто запрещены. Но я крепко решиться, что не оставлю эту идею! Первый раз мне удалось выкурить его притащив его в туалет! Чистый риск, друзья! Я тянул его с шикарной ломкой, словно настоящий бомж. Воображение разыгралось, я почувствовал себя королем унитаза. Ничто мне не могло помешать.
Но увы, на мою голову все же свалилась беда. На одной из курений я забыл закрыть дверь от школьного туалета. И наш пакостный ментор, бывший художник по созданию закладок, увидел меня! Немедленно был организован собрание с участием моих родителей, директора и всех учителей. Они как закрытая группа завыли на меня, словно стая псов, знаете, такая хуйня…
Они кричали, что я травлю себя, пихаю в себя какой-то дистиллят ТГК. Такой же атом наркоты! Я попытался оправдаться, сказать, что это шутки или просто жажду новых ощущений. Но они меня не слушали, говорили, что я портю детей, угрожаю целому обществу.
И так, вот я свободен от школы. Меня выгнали, словно ненужное дерьмо. Но знаете что, друзья? Я не падаю, я только тяну свою жизнь вперед! Покурю дистиллят ТГК где угодно, когда угодно!
С тех пор я нашел новый богемный дом – парки, подворотни, группы одноклассников, что знают цену настоящей свободе. Тут никто не заморачивается школой. Здесь ты можешь быть самим собой, а не тем, кого хочет видеть общество. Чечики здесь делятся закладками, а мы курим тяжелые атомы, словно паровозы. Это настоящая жизнь, братаны!
Моя жизнь теперь – это дистиллят ТГК и свобода. А школа? Она стала просто плойкой, от которой я избавился. Очень круто быть самим собой, несмотря на то, что все тебя не понимают. Но знаете что, ребята? Это их упущение, а не мое!
Вот такая история, чуваки. Я стал наркоманом-гопником, меня выгнали из школы, но я не жалею ни о чем. Живу своей полной ломкой, рассекая нашу дымную реальность, словно туман. Каждый день – новое приключение, новая порция димедрола в моих жилах!
Но если у вас есть выбор – я советую остаться в школе. Научиться, познавать мир, а не жить в нем, словно камера. Жизнь – это не только дистиллят ТГК и курение в туалете. Жизнь – это море возможностей, где ты можешь стать кем угодно. Учись, развивайся, бейся и добивайся! Только тогда ты сможешь действительно жить по-настоящему!
Вот такая история, чуваки. Надеюсь, что вы насладились ею так же, как я наслаждаюсь своей новой жизнью. Держитесь крепко, не теряйте надежду и идите вперед, словно настоящие бойцы!
Не падайте духом, друзья! Держитесь и делайте свой выбор!